Те, що я не скажу тобі вголос...

пишу цей пост спеціально для Хельми... бо я знаю, що ти обов*язково його прочитаєш...

Я знаю її вже багато років, але помічати за нею неладне почала зовсім недавно.Вона дивна, і це деколи не дає мені спокою. В неї відсутній погляд і дивний сміх. Вона не розрізняє реальність і нереальність, а називає усе просто – "надреальність". Темні кольори її одягу наводять мене на думку про середньовічча.
Вона не спить по ночам. Лежить у ліжку і дивиться у стелю. А коли засинає, то насправді не спить, бо завжди чує як я до неї звертаюсь. Вона ніби провалюється в легке оціпеніння, через яке чує і відчуває усе, що відбувається навколо. Це мене лякає.
Її думки дивні, а мисленнєві рядки – абсурдні. Але згодом залізна логіка цих рядів змітає усі сумніви щодо їхньої правдивості. Їй часто сумно і самотньо, тоді вона приходить до мене. Вона думає про те, що хотіла б сказати коханій людині токого, щоб він звернув на неї увагу... а потім згадує, що нікого не любить.
Вона бреше сама собі. Розповідає собі вигадані історіє про саму себе і вірить в них. А потім не може розрізнити, що – правда, а що вона сама вигадала. Після розмов з нею в мене залишається дивний осад неспокою на серці, бо я ніколи не знаю, що вона зробить далі.
Вона говорить сама з собою і анітрохи це не приховує. В неї бувають провали в пам*яті. Інколи вона губить думку на півслові, і тоді, щоб пригадати її, їй доводиться згадувати все, про що вона думала до цього, відтворювати в своїй голові увесь рядок думок, що передували даній.
    Коли вона дивиться на мене, мені лячно. Її очі міняють колір, і вона не знає із чим це пов*язано. Коли вона розповідає мені це все, її очі світяться жахом. Мої теж. Вона не знає, чому з нею стаються дивні речі. Вона не знає, чому деякі ситуації здаються їй знайомими, ніби таке вже було. Вона не знає, чому їй деколи сняться сни, що збуваються. Вона не знає, чому їй не сниться сон, який вона бачила до цього цілих три місяці. В неї нарушена психіка, але ніхто крім мене і неї цього не знає і не помічає. Її світ розвалюється на частини, а свідомість розсипається на крихти.
Я її боюсь. Я її ненавиджу. Вона себе також. Але їй нема до кого звернуться...