Коли стає тяжко...

У всіх, напевно, бувають такі дні, коли нічого не хочеться робити.Коли здається, що всі намагання марні, друзі тебе ненавидять, і навіть близькі люди хочуть від тебе позбавитися.Світ постає в сірих тонах, вічній мряці й холоднечі. Хочеться сховатися від усіх...Вилазить ціла купа проблем, навіть тих, на які раніше не зважала, і росте, росте, росте... і напів повна склянка стає напів порожньою...

Психологи говорять, що це перехідний вік, вибухи гормонів тощо, і це повинно скоро минутися. Але хіба допоможуть ці слова в такий пріод? Хіба вони можуть заповнити порожнечу, яка виникає невідомо звідки й затягує в себе все,  мов чорна дірка? Хіба вони можуть знищити почуття непотрібності в цьому світі?

Часто чую :"...борись сама за своє місце під Сонцем!". А якщо не хочеться? А якщо все дістало? Якщо набридло штовхатися, працювати ліктями і йти по головам? І зовсім не хочеться бути на сонці, адже в тіні набагато спокійніше...

В такі періоди людині потрібен хоча б малесенький промінець надії. Постарайтеся знайти хоча б щось хороше. Оберніться навкруги: життя продовжується, і воно кольорове. Придивіться: можливо в вашому оточенні є людина, яка відчуває  те ж саме. Дайте їй промінець надії і допоможіть справитися з проблемами. Зробіть перший крок, адже ніхто не зверне на вас увагу, якщо ви самі цього не захочете.